Олег Брянчик

Олег Брянчик проживает в городе Львов, Украина. Родной город - Лвів. Семейное положение Олега: не женат. Из открытых источников получены следующие сведения: информация о среднем образовании, службе в армии.

Ми прагнемо любові, як в книжках, Не згадуючи, що такої не буває. Ми прагнемо простити і піти, Не звертаючи уваги на те, що це неможливо. Ми хочемо тішитися краплями сліз від щастя, Незважаючи на океан сліз від горя. Ми стараємося сказати «вибач», А виходить: «я ненавиджу тебе – іди!» Ми мріємо прокидатися щасливимо Та боїмося заснути від печалі. Ми набираємо номер телефону коханих, Але насправді дзвонимо до простих людей. Ми хочемо радіти, Не плативши за це. Зустрівши на вулиці небайдужу нам людину, Ми проходимо повз неї, бо боїмося зупинитися. Ми любимо недоступних – Тікаємо від тих, хто вішається нам на шию. Правда гірка, але ж яд завжди солодкий. Ми кажемо, що самотні, хоча це не так, З нами сум, образа і розпач. Відкриваючи нові двері, ми не закриваємо на ключ старі, Мабуть, ми забуваємо, що протяг все рівно їх відкриє. Закриваючи шкатулку з гріхами – Ми не випускаємо сподівання на краще, яке на дні. Страх перед людьми – це сором, Страх перед собою – це відчай. Взаємна любов – прекрасна, Проте, одинока – сильніша. Наше майбутнє не написане, Ми пишемо його своєю рукою. Люблячи інших, ти забуваєш про себе, Але ти втрачаєш себе, коли забуваєш про них. Щастя, як світло вкінці тунелю – Але воно не завжди приводить до виходу. Важко вийти з лабіринту – Ще важче зрозуміти сенс. Коли помирає надія – народжується нова, Коли помирає біль – вмерша надія оживає. Легко полюбити – важко забути, Важко почати щось нове, але легко віддатися цьому. Щасливі миті не забуваються, Гіркі – завжди нагадуються. Ми руйнуємо чужі мрії, Знаючи, що завтра розіб’ють наші █▒█▒ █████▒ >ПЬЮ █▒█▒ █▒ > КУРЮ ███ ████▒ < РУГАЮСЬ МАТОМ █▒█▒ █▒ < ХАМЛЮ █▒█▒ █████▒...........совсем это правда)))

*********